згадка про вересневий вечір на Володимирській гірці Пригадую... Вечірній древній Київ Князь Володимир у задумі споглядав. Зітхав Дніпро... Про що він мріяв? Неголосно що князеві розповідав? ПраЮний, Вічний, Дід Старезний - Час Над містом сиві крила розпростав. Дніпро, і гірку Володимирську, і нас Двох м'яко присмерк вересневий огортав. Незламний, в бронзі князь на постаменті, Як хоронитель Києва, з хрестом стояв. Світ поза часом, простором, в моменті Завмер...
Прочитав вірша у блозі ГлюкКозочки
http://blog.i.ua/user/890347/1
[Приєднана картинка]Примара.Ти наче вісник долі,З'явилася мені у полі,І я загублений ві сні,Сказав тобі: "Трояндо ні!"А ти вклонилася низенько,Так лагідно і так тихенько,Вуста мої поцілувала,Сказала що мене чекала.І замер я від жару тіла,Ти поряд мене лиш присіла,Як я хотів тебе відчути,Лишитися тяжкої смути.І ніжним дотиком лишень,Згадати тисячі пісень.Автор: Коркишко Янна Виталиевна 2005 [Приєднана картинка]Спокута.
Восьма-двадцять ранку. Двоє. Оковита. Пляшки з –пів розпито Замість - до - сніданку. Всі думки – в гарячці, Інтелект – у сплячці, І цироз талантів В цих… Богів?... Атлантів? Морів? Прометеїв? Бахів? Галілеїв? Веделів? Платонів? Гауді? Патонів? Геніїв? Пророків? Світочів? Героїв? ****** Світ чеснот, пороків, Чистоти і гною. 30-31.01.2012 © Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11202012750
Прочитав у блогах Ми-шутка та NELLI мальовничі вірші про чудову осінь
http://blog.i.ua/user/677370/3
Тема не на часі, але є яскравою ілюстрацією того, як народжуються мої вірші . Як і водиться, "дитина", себто вірш, народилась після 9 місяців виношування - доки "дозріли" правильні рими, і образи повністю сформувалися. Вихор шалений сніжинок-валькірій! Рвучко, синкопами дихає січень. Світ захлинувся в імлі біло-сірій, Щулиться, мружить засніжені вічі... Небо схилилось...
Початок подій змальовано тут
http://blog.i.ua/community/117
[Приєднана картинка]Снежные бури в марте, пальцами на песке,Я нарисую сидя, утром в одном носке,Кофе даёт горчинку, лампочка даёт свет,Падают вниз снежинки, не оставляя след.Солнце когда-то тоже, скатится в никуда,Всех заберёт на звёзды, ласковая вода,Тихо пустеет кружка, сон отступает прочь,Хоть за окном и утро, но за глазами – ночь.© William van Warg
Пішли дивитись грудню в очі, Він у лісах давно заліг, Де ієрогліфи сорочі Зоря насипала на сніг. Там вітер довгі монологи Читає тіням самоти, Там в кожнім дереві – епохи, Живі історії, світи! Там кожне судження – пророче, Усі незлагоди – мов дим. Пішли дивитись грудню в очі, Пішли мовчати разом з ним.[Приєднана картинка]
[Приєднана картинка]Разрывает острый глаз миражи,Не желая образ твой отдавать,Разбивает вера в хлам витражи,Кто же будет их теперь собирать,В гаражи все свои страхи сложи,За собой запри проклятую дверь,Расскажи мне о любви, не дрожи,Не укусит мой задумчивый зверь.Не хочу играть в твои в муляжи,Подменяя совесть каждую ночь,Разболтались все мои крепежи,Стало легче себя в бездну волочь,Одолжи немного правильной лжи,Три десятка серебристых монет,Я хочу вновь ощущать виражи,Словно венами бежит...