Поезія

Поезія - це злет душі, Хвилини щастя і печалі, Легкі сонети, пасторалі... Й одне бажання - залишить По собі слід - бодай найменший... Плететься вірш - уже не вперше, Снується думка, слово зріє, І вкотре розказать посмію Про те, що знову я - люблю! Про те, що знову я не сплю, Що серцем знову я болію... Що голос знову мій німіє, І лише слово на папері Вершить узори й акварелі... Про те, що голос мій не скаже - Поезія усім розкаже...

• Гал@ктика
• 18.08.09, 20:52

***Мерехтіння світла...

[Приєднана картинка] Мерехтіння світла, в небі тане осінь, І пожовкла тиша навкруги лежить, Може день вчорашній десь крокує досі, Та в безодні сірій наша пам’ять спить. Не озветься думка, не долине пісня, Я мандрую світом в пошуках себе, Не вернуть минуле, в дверях вітер свище, Лиш у серці словом схованим живе. Щоб почуть те слово, віднайти ту пісню Озирнись і зникни в безвісті доріг, І яскравий спомин, і зелене листя Проведуть крізь хмари та на твій поріг. т.е.с.&nbsp...

Читати далі...

• tessi
• 18.01.09, 22:07

Дощить.

[Приєднана картинка]Дощить. І небо все захмарене. Ховає сонце промінці. Мандрую з посмішкой зухвалою І парасолькою в руці. Нехай намокну вся до ниточки Та заблукаю у дощі, То осінь знов збирає квіточкиМоєй зав'ялої душі. Та де ж то щастя бродить, боже мій!? Чи дочекаємось його? На міцність нас життя випробує, Но не загасить дощ вогонь. І листя обгорілим спалахом Прикрасить хвилі сірих днів. Чому ж в житті любові мало нам? Хто з нас любити не хотів?То дай нам, Боже, сил та розуму, Натхненно...

Читати далі...

• ФЮМ
• 2.10.22, 00:19

І ніч, і невгамовна злива

І ніч, і невгамовна злива, Голками холоду в обличчя Уяву будять хворобливу, Що не згасатиме сторіччя. Її вогонь палає тихо Медовим світлом у очах, І відвертає знову лихо Та разом з лихом хижий страх. Рецепту іншого від холоду не маю…29.11.2015

• rutzit
• 26.04.17, 20:00

***Снег кружится...

Снег кружится ласковой метелью,Землю скрыл, как осень в листопад, Мне ночами сказка снова снится, Где твои, зима, шаги скрипят.Жжет мороз, и серы низки тучи,Жжет мороз, сереет тенью даль, Стихло все в объятьях лютой стужи, И только солнце растопит февраль. Вновь сумрак – день, так от утра до ночи, Чтоб чистым покрывалом вдаль идти, И шаг за шагом скрип, печальны очи, Сон сыпет серебром нам вдоль пути. [Приєднана картинка] 12,02,10 т.е.с.

• tessi
• 12.02.10, 19:43

...відчуття свободи

Сьогодні - любиш ти - кого? Сьогодні - серденька твого Чия рука торкнеться? А пам'ять - лиш займеться - і гасне... В передчутті прекраснім Вседайної свободи. Всесяйної!.... Що згодом переросте - в твою лиш - пам'ять... І серце знов запалять Чиїсь хвилини І пекучі дні... А я... - лежу на дні тих спогадів твоїх, які зовеш ти - гріх! Які звучать: табу! Шукаєш ти рабу Отих бажань твоїх, Обіймів молодих, Цілунків у хмелю І слів легких "люблю..." А далі...

Читати далі...

• Гал@ктика
• 17.08.09, 20:38

...дозрівання...

Така незріла ще душа! Ще не достигла на осонні... А вже летить, вже поспіша Схопити почуття спросоння. А їй би дозрівать на гілці, Вбирати сонця кольори І насотать в клубок промінців, Вплестись в мереживо кори... Та прагне - відірватись! - й гучно Шугнути вихором в імлі, Закалатати дзвінко й влучно І спалахнуть на неба тлі. Згоріти зразу - й без останку, Снопами іскор засвітить - Щоб відродитися на ранок, І знову - зріти, й знову - жить.

• Гал@ктика
• 23.07.09, 12:31

*** Когда за окнами дожди.

Грянул гром, глуша все звуки, Дождь стеной, померкнул день,Предаваясь дома скуке,Ищу в тьме немую тень. Необъятна мысль лениво К небу тянется крылом, В мраке странник молчаливый, Тьмой укрыт, живет огнем.В бесконечные дороги, Сердца жар ведет вперед:В бури, горести, тревоги, Край, где нас никто не ждет. Я же знаю, ты же можешь, Увидав огонь в пути, В дождь стеной и в бездорожье Сквозь туман мой дом найти. Что ж ты медлишь, где ты,...

Читати далі...

• tessi
• 25.05.09, 21:47

***Кто знает вкус печали…

[Приєднана картинка] Кто знает вкус печали в пустоте? Кто знает, где душе найти приют? Кому решать: жить в яви иль во сне? И как дойти туда, где любят, ждут? В безумьи дней, в кружении огней Мы мчим вперед, не глядя вдоль пути, Но вот тропа над бездной, мы на ней, Здесь страх и боль и пустота – и не пройти. Мы шаг, еще один, и будто сквозь туман, Сквозь невесомость неживого мира, Сквозь одиночество, тревоги и обман В надеждах и мечтах находим силы. Кто знает вкус печали в...

Читати далі...

• tessi
• 7.08.08, 14:23

Повернення (початок)

Василь Махно поезія – мабуть перейде в слова і зникне в провінції від постійного пошуку сенсу життя і провізії де все сходить з рук бліді поетески помалу спиваються співають пісні – акушерством займаються і блядством - як вислід ...

Читати далі...

• TatianaR
• 4.08.08, 12:01